Українська національна асамблея (УНА-УНСО)

Пам’ятаю, як моє покоління в дитинстві захоплено дивилось кінофільми «Ленин в октябре», де апофеозом був так званий штурм Зимового палацу з крейсером «Авророю», стріляниною і солдатом з гвинтівкою Мосіна зразка 1898 року. Народ валом валив і всьому вірив. Тепер дізнаємося, що сам товариш Ленин назвав цей переворот «практически бескровным». Червоний терор заявили як відповідь на білий. Це також виявилося брехнею: його не було в природі, бо не було жодної офіційної політичної сили, яка б протистояла радянський владі. Далі — більше. Ніхто ще й досі не сказав правди про 300-тисячний загін, м’яко кажучи — шукачів пригод (по-комуністичному — «інтернаціоналістів»), зі всієї Європи і про китайців на чолі з героєм громадянської війни Чу Чин-лином, з їх звірствами на півдні України. Але, виявляється, що і це також не вся правда, тому що легендарні червоні командири не всі вписувалися в більшовицьку схему, ось чому за допомогою ревтрибуналів (Миронов, Думенко, улюбленці червоного козацтва — розстріляні) відбувалося «з’їдання» більш успішних (підступно вбили Щорса, зваливши на петлюрівців), та за таємничих обставин (Фрунзе, Котовський) сходили вони з арени братовбивчої драми. Правда, окремих із них за законами «классовой» літератури ( за редакціями товаришів Горького, Мехліса, Щербакова, Жданова) — скалічених, знівечених, посипаних нафталіном часу, інколи «висмикували» із забуття. І тоді розпочиналася звичайна совєцька комедія з масовим тиражуванням книжок про цих «народних улюбленців» і знімання кінофільмів, де самих героїв не впізнавали навіть близькі соратники і рідні.
Читати далі
ІЗ ЖИТТЯ ГЕРОЇВ І КОМАХ (Чепай і кривавий Гайдар)