Самобутним явищем галицької преси періоду Першої світової війни стали часописи Українських січових стрільців. Їх початок закладено журналом “Новініяда”, редактором (та й, власне, і автором) якого був стрілецький поет-пісняр Роман Купчинський. Саме він створив знамениту пісню, що сьогодні сприймається як народна, – “Зажурились галичанки”, романс “Човен хитається”, чимало інших популярних поетичних творів. “…Й сьогодні не перестає хвилювати його поезія, особливо рання, на якій помітно відбився вплив символізму й народної пісенності”, – писав про Р. Купчинського Роман Федорів [1, с. 18].

Перший номер “Новініяди” (21 рукописна сторінка) вийшов у 1915 р. Його зміст – це розширений віршований нарис (”пісня”) про стрільця Новину, його вояцькі будні та “любовно-воєнні пригоди”. Основою “Новініяди” стали документальні нотатки Р. Купчинського, які він провадив із самого початку війни [2, с. 342]. Другий випуск журналу за змістом був розширеною редакцією першого. Він був ілюстрований сатиричними малюнками Осипа Курилас [ 3 ].

У липні 1915 р. у Кам’янці побачив світ перший номер стрілецького гумористично-сатиричного журналу “Український самохотник” (тобто доброволець у стрілецькому війську). У вихідних даних журналу вказувалося: “Самохотник – гумористично-сатиричний часопис. Виходить, коли сам схоче, у Коші У. С. С. Видавець Харлампій Тиндириндик [ 4 ].

Автори “Українського самохотника” намагалися підняти настрій, бойовий дух стрільців, глузуючи над міжукраїнськими партійними чварами, відомими українськими політиками, інколи навіть висміювали дії Бойової управи (командування) стрілецького легіону. На сторінках журналу подавалися також оперативна інформація, різні поради стрільцям. Окрім гумористичних, друкувалися в журналі й поетичні твори, нерідко доволі сумні за настроєм.

Перші чотири номери  “Самохотника” організував і видав Мирослав Ірчан. Далі журнал редагував Клим Кузьмович, а  після  його  загибелі  редакцію очолив А. Лотоцький. Усього вийшло 40 номерів часопису, останній з них – наприкінці лютого 1917 р. Цього ж року на зміну старому почав видаватися “Молодий самохотник”, який друкувався у Львові. Структура його подібна до структури попередника, однак, на наш погляд, змістовний рівень журналу виявився помітно нижчим. Величезну більшість публікацій становили гумористичні публікації зазвичай невисокого рівня.

У Станіславі 31 грудня 1918 р., тобто вже в період ЗУНР, вийшов з друку новий стрілецький журнал  “Республіканський самохотник”. Його редакція зазначала, що цей часопис “…внук ще того цісарського “Самохотника”, що виходив при… Усусусах, ціль його була гарна: вишукувати і висміювати похибки наших політичних діячів, провідників стрілецтва, його старшин, підстаршин та й мужви, що вдаряла своїми умісними чи неумісними блудами невинною смішністю. Глибша ціль сього – як усієї сатири – усунути ті похибки і зробити людей людьми”  [5, с. 131-132].

Вийшло всього чотири номери журналу. Вони в основному заповнені поезією, переважно ліричними творами Юрія Шкрумеляка. Редакція “Республіканського самохотника” зазначала, що “складачі “Самохотнику” складають його у вільних хвилях від звичайних денних занять і обов’язків, які покладає на них стрілецька служба – отже, не можуть посвятити редагуванню багато часу”  [5, с. 132]. Редакція, вочевидь, не мала дописувачів.

Ще одним стрілецьким гумористично-сатиричним часописом був журнал “Бомба”. Його перший номер з’явився на стрілецьких позиціях над р. Стрипою 21 січня 1916 р. Видавцем “Бомби” значилася “артистична горстка У.С.С.” [6, с. 33]. Перший випуск журналу майже цілком був присвячений Кирилові Трильовському, організаторові галицького українського пожежно-спортивного товариства “Січ”, в якому гуртувалося багато майбутніх січових стрільців. Друге – останнє – число “Бомби” вийшло 19 лютого того ж року. Головна його тема -  критика тих українських “патріотів”, що вважали себе “отцями нації”, але під час війни прагнули триматися якнайдалі від фронту. Обидва випуски ілюстровані малюнками Івана Іванця, Левка Лепкого, Осипа Куриласа, Леся Новини-Розлуцького [ 7 ].

У травні 1917 р. вийшов перший номер нового стрілецького часопису – журналу “Червона калина”. Редагував його М. Угрин-Безгрішний. До п’ятого номера журнал виходив щомісячно, а з п’ятого – неперіодично, але частіше. Друкувалися на сторінках “Червоної калини” тільки стрільці. Як і в інших стрілецьких часописах, значну частину публікацій журналу становили гумористичні, сатиричні матеріали. Разом з тим на його сторінках знаходимо зразки майстерної публіцистики, поетичні твори. Редакція часопису намагалася писати про новини книжкового ринку, давати рецензії. З другого номеру журнал давав дописувачам конкретні поради, повідомляв про долю окремих дописів. “Червона калина” багато писала, зокрема, про проблему правильного вживання української мови, виступала за її чистоту.

Значна частина гумористичних та сатиричних публікацій “Червоної калини” підписана псевдонімами “Козак Незнайко” та “Само собою – не Руданський”. Чимало з них справді дотепні та цікаві.

Популярністю серед січових стрільців користувалися також журнали “Самопал” (з’явився у травні 1916 р., вийшло два номери), “Усусу” так у той час читали абревіатуру УСС), сім номерів якого виходили з осені 1916 р. до червня 1917 р.

Варто згадати і стрілецький місячник “Вісник пресової кватири УСС”. Він почав виходити у Свистильниках (тепер с.Світанок Рогатинського району Івано-Франківської області), де у 1916 р. розташовувався Кіш УСС. Редакція журналу ставила перед собою завдання “збирати і зберігати матеріяли до історії Січового Війська та літературні твори січовиків”  [6, с. 33].

У “Віснику” друкувалися різнотематичні інформаційні замітки, нариси, вірші, невеликі новели. Другий номер подав переважно матеріали, присвячені пам’яті Івана Франка: статті, підписані криптонімом І. М., нарис А. Бюка (М. Ірчана), спогади січового стрільця, що пережив російський полон. Після третього номеру вихід журналу припинився.

Видання Українських січових стрільців стали помітним явищем галицької журналістики періоду Першої світової війни. На думку Б. Коринта, дослідника з української діаспори, автора замітки з історії преси УСС, “творці періодичних видань УСС… були першими в історії ХХ-го століття, які таку ідею (ідею створення вояцької преси. – О. Х.) мали і її перевели в життя”  [6, с. 32]. На наш погляд, значення часописів січових стрільців зумовлено не стільки рівнем та змістом їхніх публікацій (попри усе, часом вельми високим), скільки тим, що вони засвідчують силу духа стрілецтва, його патріотизм, прагнення піднятися над жахом та нудьгою війни.

1. Федорів Р. Чотири поети з коша січових стрільців // Жовтень. – 1989. – № 5. С. 4-6.
2. Кулеша Н. Роман Купчинський – речник українського Січового Стрілецтва // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Львів, 1995. – Вип. 2. – С. 339-352.
3. Новініяда: 1915, №№ 1-2.
4. Український самохотник: 1915-1917 рр., №№ 1-40.
5. Галушко М. Українські часописи Станіслава (1879-1944 рр.) Історико-бібліографічне дослідження. – Львів: Львівська наукова бібліотека ім. В Стефаника, 2001. – 304 с.
6. Коринт Б. Військова преса УСС // Вісті комбатанта. – 1962. – Ч.1. – С. 32-33.
7. 7. Бомба: 21 січня 1919 р., 19 лютого 1919 р.

Хімяк О.М.

Читайте також:

• День героя (0)
• Форум націоналістичних сил України 2009 (0)
• У ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ (0)
• Юрій Шухевич звинувачує керівника фракції «Свобода» ЛМР у руйнуванні дитячого майданчика (0)
• Проти позову Павлюка до ЗІКу виступили громадські адвокати (0)
• Пам’ятник генерал-хорунжему УПА Шухевичу у Львові (0)
• “Бандерофобія” в пострадянській свідомості. (0)
• Маніфестація за охорону дітей і сім’ї (0)
• Заяви та відозви Р.Шухевича як свідчення державницької позиції головного командира УПА (0)
• Реквієм (0)