Події в регіонах

Змінити розмір літер

+ 100% -

«Суд Води» Кам’яної Могили як перший вiдомий у свiтi судовий процес

kmДумаю, що майже кожен щонайменше раз у житті чув ці географічні назви (топоніми) на обширах України: місто Судова Вишня та село Судковичі Мостиського району Львівської області, села Судівка Диканьського та Новосанжарського районів, Судіївка Полтавського району однойменної області, Судиха та Суданка відповідно Сахновщицького та Первомайського районів Харківської, Судилків та Судимонт Шепетівського району Хмельницької області, Судачівка Чуднівського району Житомирської області, Суданівка Солонянського району Дніпропетровської області, Судобичі Дубенського району на Рівенщині, Судче Любешівського району на Волині. А ще річки (гідроніми) Судість та Суджа на північному сході відповідно Чернігівської та Сумської областей…

    Так се душі пращурів суть.
    І ті світять зорями нам од Іру...
    Велесова книга 1.

Об’єднує всі ці назви слово «суд»; воно стало основою для найменування не тільки поселень, але й річок. Названі топоніми та гідроніми перейшли нам у спадок від племен та народів, які колись, ще з незапам’ятних часів, у пошуках кращої долі мандрували землями нинішньої України. Мігрували, щоби поселитись тут назавжди, або ж перебратись, як, скажімо, готи на терени нинішньої Італії, та й загубитись у плині століть 2.
Перелічені нами назви поселень та річок від загальновживаних у побуті відрізняються насамперед як стійкістю, так і довговічністю форми та змісту. А головне — очевидною мотивованістю. Часто трапляється, що не відаємо, звідки пішла назва певного поселення. Але впевнені в іншому: при називанні навіть найвіддаленішого гірського хутірця конче була якась реальна причина, підстава для такого найменування 3. Пригадуєте слова поезії відомої української поетеси Ліни Костенко:

Страшні слова, коли вони мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були колись чиїмись.

Щоб і далі не переконувати когось у достовірності проголошеного, пересвідчимося, чому, наприклад, містечко на Львівщині йменується саме так: Судова Вишня.
З довідкових джерел дізнаємось, що у цьому населеному пункті (розташований на трасі Львів—Шегині) ще п’ятсот років тому відбувалися генеральні сеймики (з’їзди) польської шляхти. А після 1565 року, коли було проведено адміністративну реформу, у Судовій Вишні почав діяти сеймик Руського воєводства. Ці зібрання, що називалися «Conventio», «Conventio generalis terrestris», «Dieta parlamentum generale», «Conventio particularis», саме і вели судові процеси 4. Тож, очевидно, звідси й назва — Судова Вишня.
Проте, зважаючи на надзвичайно давню історію цього поселення, з певною долею вірогідності можемо допустити й походження його назви і від річки, на якій стоїть місто. Але це вже події тисячолітньої давнини. Про них, власне, і піде нижче мова.
Отже, кожна з цих назв з коренем на «суд» — свідок нашої прадавньої історії, суспільного життя, культури та інших нетлінних духовних і матеріальних надбань українського народу.
Саме тому у переліку таких невмирущих духовних заповітів — і назви вищеозначених міст та містечок, сіл та річок. Бо зберігають у собі часточку навдивовижу унікальної історії. Чого варте оте ключове слово «суд», котрому щонайменше чотирнадцять тисячоліть 5. У духовній історії нашого народу воно настільки давнє, що посперечатися за «вік» з ним може хіба єдине інше. І те слово — Бог…
«Мине ще багато літ, поки буде прийняте це відкриття. Напевне, воно все ж таки геніальне — хоча не хочеться тут гучних слів — оскільки змусить по-новому поглянути на всю нашу давню історію» 6.
Ці слова московський науковець Л.І. Акімова у квітні 1999 року адресувала одному з найвидатніших шумерологів сучасності — російському знавцеві давніх культур Близького Сходу Анатолію Георгійовичу Кифішину. Саме він уперше у світовій науці зміг прочитати поки що найдавнішу писемність — ХІІ—ІІІ тисячоліть до н.е. Остання, вважає вчений, є пам’яткою невідомої донині науці неолітичної протописемності. За кілька років А.Г. Кифішин дослідив тексти з 62 гротів та печер Кам’яної Могили — величезного святилища-архіву, що функціонувало поблизу нинішнього Мелітополя з епохи пізнього палеоліту до середніх віків. З’ясувалося, що найдавніший запис до відкриття московського шумеролога — вапнякова табличка, яка зберігається в Ешмолеанському музеї в Оксфорді (датована часом, «близьким до 3500 року до н.е.») — утричі «молодший» українського 7
Заповідник Кам’яна Могила знаходиться поблизу села Терпіння, це 11 кілометрів на північ від Мелітополя. Ліворуч протікає річка Молочна. Експозицією цього унікального музею найдавнішої у світі писемності є понад три тисячі каменів, що утворюють гроти та печери. Периметр кам’яних брил заповідника становить майже три кілометри. Всього тут 62 печери та гроти. Та «найзнаменитіша» з пам’яток цього ритуально-культового комплексу — святилище Грота Бика, найпізніше та найбільше з-поміж інших у Кам’яній Могилі.
Свою назву Грот Бика отримав від зображення тварини, що знаходиться тут. Нашу ж увагу привертає інше — величезний знак Y та ще більший знак А приєднаний південніше до попереднього комбінацією з двох рисок довжиною відповідно 16 та 10 метрів. Ця вражаюча лігатура А-КUД означає «Суд Води». Як з’ясував російський шумеролог А.Г. Кифішин, під поняттям «А-КUД» люди, які жили на території нинішньої Запорізької області за тисячі років до часу Христа, розуміли найголовніше ритуальне дійство. Та згадка про суд у п’яти святилищах Гроту Бика, яку А.Г. Кифішин датує VІІ тисячоліттям до н.е., — не найраніша.
У Кам’яній Могилі виявлено значно давніший архів — кам’яні таблички ХІІ тисячоліття до н.е. — у Гроті Чуринг (№ 54) та Гроті Кози (№ 60). На першій напис — «Суд Води», на другій — «Убиті (за) Судом Води» 8.
До числа найраніших можна також віднести і напис № 7 панно № 9 (середина VІІ тис. до н.е.) — «Ніндара (Бог. — Авт.) [на] Уту–Воді (Уту — Бог Сонця. – Авт.) блискучій судила» 9. Кінцем VІІ тис. до н.е. датуються такі написи: «У праведні роки Ішкур (Бог грози. — Авт.) був великим суддею Ашнан» (Богиня зерна. — Авт.); «Гатумдуг (Богиня. — Авт.) [зі] Степу: владику Ану (Бог. — Авт.) [для] страти судила» — панно № 4; 10 »… Сухуршабгал Сірару ударив — Намтар (Бог. – Авт.) закон повернув: судить Цариця… В Унузі душ Сестра Гатумдуг правителів судила» — панно № 34/А; 11 «… і на кораблі вантажному Енлільпаїль (цар. — Авт.), сім’єю засуджений, якір Цариці з того світу зав’язав (тобто помер) — панно № 37/4» 12.
До кам’яномогильських написів середнього періоду (VI—IV тис. до н.е.) належать такі: «Уту предків перших [людей] судив — [це] першолюди Півночі. Син утугів судив [та] зв’язував» — панно № 5 13;
«… А ще Уту [як і] МЕ ліллу 30 правителів судив», [але їх] [у] Праведні роки не вбивав… за Судом Води спаровував» — напис № 3 панно № 9/3 14.
До найпізніших (перша половина ІІІ тис. до н.е.) належить кілька написів. Один із них повідомляє, що «за законом зерна Аїмдугуд (цар. — Авт.) убитих судив» — панно № 19/Д 15.
Панно № 50 Гроту Бика (VІІ тис. до н.е.) складається лише з лігатури двох знаків: А — Kud 16, що означають, як ми вже зазначали, «Суд Води». Ці два слова зустрічаються майже у всіх прадавніх написах Кам’яної Могили. Очевидно, що саме «Суд Води» був найголовнішим ритуальним дійством у практиці жерців усіх кам’яномогильських святилищ. Тут, на березі ріки Молочної, ще за сивої давнини мало місце, можливо, перше у світі ритуально-обрядове судочинство (про що і йдеться на багатьох кам’яних панно).
Отже, що являв собою процес поки що першого відомого історії «суду»? Але перед тим, як відповісти на це запитання, давайте з’ясуємо, що розуміли під цим поняттям давні шумеро-вавілоняни, єгиптяни, греки, етруски («…алфавіт етрусків у Італії, й алфавіт карійців (лелегів) у Малій Азії, і, нарешті, найдавніший грецький алфавіт у своїй основі — алфавіт пеласгів, тобто того народу, який колись жив на землях нинішньої України і в першій половині ІІ тис. до н.е. змушений був покинути ці місця через нез’ясовані поки що історичні події») 17.
У давній міфології народів світу процес «суду» насамперед пов’язаний з судом потойбічного світу. Останній виступає як перша необхідність виправдання — виходу з потойбічного (підземного) світу у світ наземний. Так, у Давньому Єгипті, як свідчить знамените свято «відродження» сили (хеб-сед), фараонів спочатку топили. «Судові Води» піддавали «грішників» і в Давній Індії. «Винуватець» там проходив випробування водою: якщо виринав після потоплення і, таким чином, залишався живим, отже, злочину не вчиняв. І навпаки 18. У греків, які також тривалий час зберігали найдавніші обряди (ритуали), найдавнішим способом «відправлення до іншого світу» було зіштовхування людини у воду зі скелі. Подібне дійство-обряд практикували також шумери, вавілоняни, етруски.
Але ж ці народи постали в історії набагато пізніше, ніж досліджена шумерологом А.Г. Кифішиним цивілізація, котра з незапам’ятних часів існувала у Північному Причорномор’ї та Приазов’ї. Як стверджує багато науковців (А. Парро, С. Крамер, Г. Ленцен), саме з цього регіону на світ поширилися цивілізаційні процеси 19. Тому спробуємо хоча б гіпотетично реконструювати процес «Суду Води», про який свідчить переважна більшість кам’яномогильских текстів.
Ознайомившись з усіма написами 62 печер та гротів, стає зрозумілим, що «Суд Води» був не що інше, як ритуал водного випробування. Люди, які за тисячоліття до нової ери проживали на землях нинішнього українського Приазов’я, вважали, що вода над усе на світі впливала на родючість землі. До речі, аналізуючи давні літописи та оповіді про поклоніння річкам та взагалі водній стихії людей, котрі проживали за незапам’ятних часів на території нинішньої Миколаївської області, міфологи минулого дійшли висновку, що Творець своє ймення Бог отримав від назви ріки Буг. Цю річку люди боготворили, її назва стала коренем у слові, що означає ім’я Всевишнього 20. Рамки цієї статті не дозволяють у повному обсязі дослідити питання про походження водяних божеств, тим більше, що це тема для вивчення інших видань. Проте зазначимо, що роль цих божеств у житті цивілізації, яка ареалом свого мешкання за багато тисячоліть до Христа обрала землі нинішньої України, була воістину унікальна. Якщо, скажімо, у єгиптян суд чинив Тот — Бог Місяця, у греків — Геліос — Бог Сонця (олімпійська епоха) та Аполлон (пізніше), то «Суд Води» в давнину був найважливішим судовим процесом на території нинішніх українських Причорномор’я та Приазов’я. Якщо для когось процедура «суду» полягала у зважуванні «праведного» та «неправедного» сердець (що стало одним із найдавніших видів кари), то для населення Причорноморсько-Приазовської цивілізації ХІІ—ІІІ тисячоліть до нашої ери таким способом кари, своєрідним судовим вироком стала смерть через потоплення. Як зазначає А.Г. Кифішин, саме «потоплення могло розглядатися як відправлення підсудного до хаотичного першосвіту для поновлення циклу його народження, штучно перерваного судом у старому світі» 21.
Отже, бачимо, що у пізніших після Північночорноморсько-Приазовської цивілізацій (до уваги беремо лише розвинені міфічні варіанти — давньоєгипетський та давньогрецький) суд творили боги-світила (до речі, Бог Гермес у давніх греків був міфічним варіантом Тота — Бога Місяця у давніх єгиптян). У давньої цивілізації причорноморсько-приазовських степів інститутом суду виступав «Суд Води» (до речі, дійство сонячною водою стало згодом на цих землях зовнішнім атрибутом релігії всієї епохи пізнього палеоліту та нашого часу) 22.
«Судові Води» Кам’яної Могили притаманна двоваріантність. Бо це ж не тільки кара (до речі, слова санскриту kara — «вбивати» та sud — «вбивати» зрозумілі будь-кому і без перекладу) за вчинене зло, але й надання відступникові, грішному можливості спокутувати цей гріх, очиститися від скверни. Шлях очищення водою. Згодом це правило стало одним з найголовніших в історично сформованій сукупності правових традицій та звичаїв людей, які жили на землях нинішньої України. Саме вони регулювали стосунки та поведінку людей у різних сферах їхнього життя.
З усього сказаного вище випливає, що «Суд Води» Кам’яної Могили належав до найдавнішого ритуалу. Для його виконавців він був своєрідним космогонічним процесом руйнування та творення світу і людей. «Матеріалом» для реалізації обряду слугувала водна стихія.
Як йдеться у найпізніших написах, одним із тих, хто чинив «Суд Води» у Кам’яній Могилі, був останній «шумерський» цар Аїмдугуд — володар 11 колісниць у шумерському місті Урі (2510 рік до н.е.). Туди, висловлює припущення А.Г. Кифішин, він прибув із Кам’яної Могили 2535 року до н.е., щоби написати ім’я царя. А до цього, починаючи з 2590 року, запроваджував реформи у Кам’яній Могилі 23.
Напис Аїмдугуда, що розміщений при вході до Гроту Бика, складає одну з частин панно № 19 (воно разом з шістьма іншими нанесене на плафон печери). Панно повідомляє про ритуал зерна в Урі. У тексті є посилання на два інших важливих документи, що зберігалися на той час у Кам’яній Могилі. Це «Табличка про подорожі Мурахи» та «Табличка про подорожі Шестиголового Козерога». Перша з них повідомляла про шестиразову купівлю демонами утукку «темної води» — один із випадків ритуальної практики общини. Йшлося тут і про вбивство чоловіків біля священного дерева Крокодила. «При цьому, зазначає А.Г. Кифішин, вирахуване число «540»… можливо, відносилось до часу функціонування ритуалу «540 років тому» та могло означати 3130 р. до н.е. (коли прийшли племена Умми, тобто «дерева Крокодила»).
Шумеролог висловлює припущення, що представники династії «червів» вбивали інших, можливо, через поставки зерна. Після цього Бог Син (із шумерського міста Ур) переселився із Загону Крокодила у Степу в Умму (теж шумерське місто) 24.
Отже, беручи участь у судовому процесі щодо «зерна Ура», цар Аїмдугуд вісім разів зв’язував своїх ворогів, вбивав якихось демонів та предків відповідно до вироку «суду». Цей суд чинила цариця потойбічного світу. Те ж саме чинив й інший Бог — Уту, щоправда, не вісім, а десять разів. Тож робить висновок А.Г. Кифішин, при вході до Гроту «мислився» земний суд царів та цариць з їх декретами про вчинення земних справ. У справах йшлося про порятунок «потойбічного» «зерна із Уру» — якоїсь важливої матерії, пов’язаної із діяльністю общини» 25.
Панно № 23 повідомляє про «Суд Води», який учинила цариця Салькаламдуг (чи не це цариця Уру, мати відомого Мескаламдуга, гробницю якого відкрив археолог Л. Вуллі?) над правителем Маргаш. Для здійснення «суду» та прощення гріхів для річки підносили неабиякі жертви (олія, хліб та інші дари) 26. Ймовірно, колись все це жертвувалось водній стихії річки Молочної — тогочасному Нунбірду.
Серед тих, хто здійснював судочинство у Кам’яній Могилі, як повідомляє напис № 5 у західному святилищі Гроту Бика, — Ведмедиця та Птиця. За правління останньої було страчено ануннаків, а голови чотирьох місячних богів (Месламтаеа, Ашнан, Ніназу та Наннар) принесені в жертву Цариці потойбічного світу. Після цього, як свідчить напис № 2, Бог долі Намтар керував «Судом Води». У «Праведні роки» великим суддею від імені Богині Ашнан був Бог грози Ішкур. Саме він повернув Енліля, Бога, котрого взяли в полон люди марзі 27. Припинилися ж страти через умертвіння «предків» з 50 кланів за часів правління Уту. Він теж судив у «Праведні роки» (напис № 3) і замість Енліля здобув право розпоряджатися визначеннями. І трьом предкам, засуджених Уту, зберегли життя.
Винахідник першої колісниці богів за йменням Ібаз, стверджує напис № 4, він же «великий суддя» та земний представник Бога Енліля на «Суді Води» «душу у воду не проливав», а зберігав життя засудженим 28.
Як бачимо, перший найдавніший у світі напис, зроблений людиною за багато тисячоліть до ери Христа, не прославляє Бога, не є одою на честь царя-правителя… Він повідомляє про «Суд Води», процес, що символізував собою не тільки матеріальне, але й духовне очищення. Щонайменше через десять тисячоліть по тому великий князь Київський Володимир Мономах до своїх повчань додав рядки молитви: «О преоспівана мати, що породила найсвятіше з усіх святих Слово! … Коли будеш судити, не осуди мене в огонь [вічний], не обвини мене у гніві своїм …» (Прикметно, що й прадавнє слово kara, яке досить часто зустрічається у Кам’яній Могилі, одночасно означає «вогненний», «спалити») 29.
Для протоземлян, які по собі залишили нам у спадок кам’яномогильські написи, таким вічним судом був «Суд Води»…

* * *

І наостанок. Існування за тисячі років до Шумеру іншої цивілізації на теренах сучасної України — підтвердження унікальності нашої землі, навдивовижу багатої історії українського народу. Кам’яній Могилі належить зайняти найдостойніше, чи не найпочесніше місце серед найцінніших надбань України. Якщо ми — нація державотворча, свідома, велика, та маємо землю, що стала колискою індоєвропейських народів, то повинні зробити все, аби найвизначніша пам’ятка неолітичної протописемності стала не тільки об’єктом національної гордості, але й знана у всьому світі. Аби нашу славну історію, на жаль, далеко не всіма визнану, знали на всіх континентах. Бо вона того заслуговує…
Обмежитись у цій справі лише відкриттям туристичного маршруту «Київ — Кам’яна Могила» явно замало. Належить зробити надзвичайно багато. Так, для закінчення будівництва приміщення музею (а це 1400 квадратних метрів) ще бракує понад 800 тисяч гривень. Потрібні також кошти на придбання матеріалів експозиції (кілька сотень тисяч гривень). Інститут археології НАН України все ще зволікає з поверненням до Кам’яної Могили експонатів, раніше вивезених до Києва. Заповідник також гостро потребує допомоги як з боку меценатів, так і окремих установ та організацій. У зв’язку з цим заслуговують слів подяки керівники підприємства «Дніпроспецсталь» (м. Запоріжжя), які виділили понад 2 мільйони гривень для будівельних робіт, що проводилися на території заповідника. Якомога швидше слід надати музею статус національного. Потрібні потужні зусилля вітчизняних науковців, діячів культури, державних мужів, спрямовані на досягнення визнання всім світом цієї унікальної пам’ятки минулого, включення її до переліку ЮНЕСКО найвизначніших духовних надбань людства.

1 Велесова книга: ритм. пер. укр. мовою, дослідження та рецензії Б. Яценка. – К.: Велес, 2004. – С. 10.
2 Вольфрам Х. Готы / Пер. с нем. Б.П. Миловидов, М.Ю. Некрасов / Под ред. М.Б. Щукина, Н.А. Бондарко и П.В. Шувалова. – СПб.: Ювента, 2003. – С. 11.
3 Коваль А.П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України: Наук.-попул. вид. — К.: Либідь, 2001. — С. 3.
4 Свербигуз Володимир. Старосвітське панство. – Варшава, 1999. — С. 6—7.
5 Кифишин А.Г. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХII–III тысячелетий до н.э. Том І. — К.: Аратта, 2001. — С. 659.
6 Там само. — С. 766.
7 Замаровський Войтех. Спочатку був Шумер. — К.; 1983. — С. 88.
8 Кифишин А.Г. — С. 659.
9 Кифишин А.Г. — С. 657.
10 Там само. — С. 660.
11 Там само. — С. 663.
12 Там само. — С. 662.
13 Там само. — С. 666.
14 Там само. — С. 669.
15 Там само. — С. 674.
16 Там само. — С. 492.
17 Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. Наук.-попул. ст., розвідки. К.: Молодь. 1989. — С. 142.
18 Ульциферов О.Г. Культурное наследие Индии. — М.: АСТ: Восток–Запад. 2005. — С. 777—866.
19 Замаровський Войтех. — С. 136.
20 Попов А. Описание славянского богословия. — М., 1768; Кайсаров В. Славянская мифология. — М., 1803.
21 Кифишин А.Г.— С. 293.
22 Шеппинг Д.О. Мифы славянского язычества. — М.: Терра, 1997. — С. 50—54.
23 Кифишин А.Г. — С. 489—505.
24 Там само. — С. 494.
25 Там само. — С. 494—495.
26 Там само. — С. 395.
27 Там само. — С. 489—505.
28 Там само. — С. 489—505.
29 Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Е. Махновця; Відп. ред.. О.В. Мишанич. — К: Дніпро. — С. 464.

    В.Т. Маляренко,
    Голова Верховного Суду України,
    доктор юридичних наук,
    професор, член-кореспондент
    Академії правових наук,
    заслужений юрист України
Публікуй у себе

Leave a Reply

  

  

  

Please type the characters of this captcha image in the input box

Доведи, що ти - людина

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>