Останнім часом Севастополь перетворився на таку собі «столицю», чи, точніше, «токовище», російських спецслужб, представники яких почувають себе в цьому місті підчас краще, ніж навіть в Москві чи Петербурзі. До того ж можна, не зважаючи на службу «Родинє», спокійно пускатися всіх тяжких, від крупних екологічних афер, до щонайширшого адюльтеру. Все виправдовується «напруженою оперативною» обстановкою» та «проїсками» підступної СБ-У.
Збройному вторгненню неодмінно передує щонайширша та тривала (скоро вже більше за десять років) інформаційно-психологічна війна. В російському виконанні проти України вона має неабиякий успіх, хоча починалася вона ще в середині 90-х, використовуючи сприятливі умови, що склались в мовно-безкультурному маргінесі та занепаді «широких народних мас», тобто в середовищі вулично-базарного криміналізованого люмпен-пролетаріату, що всмоктував у себе, як губка, російсько-блатну псевдокультуру, а також абсолютній безпорадності тодішнього українського «істеблішменту» — ще вчорашніх ідеологів номенклатури КПРС. Не дивно, що та система розвалилась з такими ідеологами. Але навіщо було допускати , щоб вони вилазили на голову та сідали на шию українському відродженню.
Історичний відступ: Особливо загострені форми приймає подібна психологічна війна в Криму, та особливо в такому специфічному утворенні, як Севастополь, де за два століття шарами відклалися «осадкові породи» зарозуміло – хамовитого кріпосницького офіцерства, безхребетного рабства та радянсько-сталінської «класової боротьби в період загострення».І все це був так званий «імперський» служивий елемент. В різні історичні епохи у цього елементу були різні погляди (то кріпосницькі, то самодержавні, то комуністичні),але незмінним було одне: віддаленість від життя решти країни (перед очима не поставали ні хліборобські лани, ні терикони, ні інші питомі ознаки того, що навколо існує цивілізація). В Севастополі закінчується залізниця. Це придає певний «фльор», як звичайного залізничного тупика, глухого кута історії. Певною мірою порушені і звичайні уяви про світ. Якщо в умовах самодержавства корпоративна психология міста формувалася на відставних офіцерах та унтерах, кріпосному праві та дворянських привілеях і зверхності, то в радянські часи вона значно трансформувалася в бік агресивного мародерства – всі навколо були «винні». Партія навіювала служилим відставникам, що вони суть – «визволителі», «передовий загін» революційного знищення всього і вся, потім навіювали їм уяву, що вони – захисники «завоювань». До першої світової війни татари були ворожим елементом, тому що мусульмани. Після пролетарської революції – тому, що слабо сприймали комуністичні «заморочки». Після другої світової війни – татари стають народом – вигнанцем. Житло, земля, майно корінного народу Криму було роздано «визволителям» – таке собі узаконене мародерство, на зразок передачі церковного майна греко – католиків московському патріархату. Цей акт Сталіна назавжди закріпив серед «переформатованого» ним кримського населення комплекс агресивного мародера, який плекався решту часу подекуди (нечистоплотними політиканами) аж до наших днів. У післявоєнні часи цей комплекс лише загострювався як прямою пропагандою, так і розповсюдженням про вокативних чуток на зразок: «Ось повернуться татари!..», «..Татари – вороги народу!», тощо. Тепер татари повернулись. На свою історичну батьківщину повернулись. Майже безспірна територія скоротилась до розмірів околиць Севастополя.. До цього додається ще й певна скупченість, «квартирне питання», яке так нікуди і не дівається лиш каталізують накал пристрастей. Все це – благодатний, родючий грунт для чергової порції заколотної псевдоімперської пропаганди. Російськомовні маси вже розпропаговані, і залишилось, як казав колись класик, очолити їх і повести до прірви. Що і намагається зараз зробити російське керівництво.
Ото ж, використовуючи таку сприятливу обстановку, цим , власне, і займається розширений та різноманітний штат російських підрозділів інформаційно–психологічної війни. Попередньо можна відзначити, що від’їзд «на родіну» деяких представників російської ФСБ у грудні 2009 року ніяким чином не зменшило, а навіть і взагалі ніяк не вплинуло на інтенсивність російської підривної діяльності В Севастополі безпосередньо і в Криму взагалі.
Ото ж для початку розглянемо, які основні російські підрозділи психологічних операцій розташовані на території міста «російської слави».
По-перше, це працівники місцевих підрозділів ГРУ та агентура ФСБ, що залишилася після висилки штатних «кураторів» та перейшла до «легкого» підпілля. На, так би мовити, законних підставах у Севастополі діє лише одна з російських спецслужб – Головне розвідувальне управління (ГРУ) російського Генштабу. Це безпосередньо військова розвідка. Не дивлячись на активне перешкоджання цією установою становленню українських державних інституцій в Севастополі та у Криму в 90-х роках та брутального порушення Кремлем вже укладених на той момент домовленостей у рамках СНД, в 1997 році під час укладання цих базових угод щодо ЧФ український уряд зробив жест доброї волі, погодившись на дислокацію в Севастополі підрозділів російської військової розвідки одразу 5-х (п’ятьох!) структурних підрозділів «Акваріума».
За певною традицією агентурний апарат ГРУ (втім,як і в більшості інших країн) діє уособлено, й представлений у Севастополі агентурним (!) відділом розвідуправління штабу ЧФ (от і міркуйте, серед кого ці резиденти вербують свою агентуру!). В свою чергу, з ним пов’язаний морський розвідувальний центр у Новоросійську. А в Туапсе дислокується окремий загін спеціального призначення ЧФ РФ. Представники Новоросійського центру відвідують півострів та отримують інформацію від своїх конфіденційних джерел (агентури з числа як громадян України, так і від позазаконних «двопаспортників») про дислокацію, бойову підготовку, рівень бойової готовності та плани дій по тривозі частин та підрозділів українських збройних сил, прикордонників, внутрішніх військ, діяльності органів СБУ та МВС. Особливу зацікавленість для них викликають морський та сухопутний прикордонні загони в Керчі, аеродром в Багерово, частини та підрозділи, що дислокуються на Опуцькому полігоні, аеромобільний полк в Старому Криму, підрозділи української морської піхоти у Феодосії. Перед усім російську військову розвідку цікавить чи можлива відповідь українських збройних сил на раптовий напад та вторгнення російсько-фашистських військ в межі Криму. Другорядним, але повсякденним, рутинним обов’язком є формування лояльного ставлення громадян Криму до російської окупації української території та формування «активної позиції» антиукраїнські налаштованих груп громадян з перешкоджання Збройним Силам України у відсічі агресії в пасивний спосіб (перекриття шляхів сполучення та маршрутів висування підрозділів ЗСУ групами «скажених бабок»), так і в активний спосіб ( диверсії, обстріли, підриви), організація масових заворушень з захопленням державних та установ та адміністративних будівель, вбивства нечисленних українських патріотів та лідерів кримськотатарського корінного народу, проросійське залякування лояльної частини населення півострова.
В Севастополі, в структурі розвід управління флоту існує вже біля десяти років 642-га група інформаційно-психологічної війни. Взагалі ця група бере своє походження від відділення спец пропаганди та контрпропаганди політуправління Червонопрапорного Чорноморського Флоту СРСР.
Пояснення: Такі відділення на флотах займались організацією радіо віщання певного контенту на певного ймовірного супротивника або союзника чи партнера. Щоправда, розроблялися вони локально, а основний контент ретранслювався з Москви. Такі ж відділення існували і в армії. Самою нижчою ланкою був політвідділ мотострілецької (танкової) дивізії, що включав в себе маленький відділок спец пропаганди та контрпропаганди. Я особисто узнав,що такі існують, у Мукачевській та Залізній дивізіях Прикарпатського округу. В них було лише по три офіцери та три водія: один—для агітаційного БРДМ-2, а двоє інших – для таких же «шишиг», обладнаними «матюгальниками» та призначеними віщати на супротивника на передовій та місцеве населення під час встановлення окупаційного режиму. Не знаю, який ефект цей «звіздьож» дав на ізраїльтян, але в Афганістані, з виключенням з «теми» політвіддільців-апаратників та активного підключення армійських розвідників та спецназівців ця діяльність дала помітний ефект. Діяли такі підрозділи і зі стаціонарних позицій в наших групах військ в Європі, але вони займалися лише ретрансляцією московського контенту.
В севастопольському варіанті московсько-новоросійські резиденти допомагають місцевим агентам налагоджувати канали розповсюдження заздалегідь підготовленої інформації , використовуючи при цьому можливості редакцій лояльних до Росії кримських мас-медіа та своїх людей у журналістському середовищі. Наприклад, лише цим літом російська військова розвідка зацікавилася(!), ким би ви думали, регіональним представником одного загальноукраїнського інформаційного агентства, представниками чотирьох телеканалів, двох Інтернет проектів та представниками аж десяти друкованих видань. Ну з чого б це саме військовій розвідці цікавитись таким не притаманним їй медіа-ресурсом?
Також весь цей час прямим виконавцем завдань ГРУ в галузі інформаційно-психологічної війни є місцева проросійська структура, т.зв. «громадська організація», «Російська громада Севастополя». При цьому російські шпигуни наплювали не лише на елементарні правила конспірації, але й на звичайну пристойність, зареєструвавши свою газету (редколегія якої налічує цілу одну людину!) в приміщенні штабу Чорноморського Флоту («Севастополь, вул.Радянська , 4, кімн. 19.) І сусідами по приміщенню у цієї газети є ні хто інший, як та сама 642-га група інформаційно-психологічної боротьби. Певна річ, що друкований засіб «Російської громади Севастополя» є прямим продуктом саме цієї 642-ї групи інформаційно-психологічної війни. Для роботи ж з «місцевим населенням» , а точніше, агентами з числа місцевого населення, флот надав цьому угрупованню друге приміщення, розташоване прямо в Будинку офіцерів флоту ЧФ РФ.
Також до складу підрозділів російської військової розвідки відносяться 130-й центр радіотехнічної розвідки, що дислокується , як у самому Севастополі, так і на запасному командному пункті флоту, 37-й центр спеціального зв’язку, 3-й радіозагін особливого призначення (має завдання прослуховувати радіомережі ВМСУ та ЗСУ, а також постановку активних перешкод в ефірів разі початку бойових дій), 519-й загін розвідувальних кораблів («Екватор», «Кільдін», «Лиман», «Приазов’я»), окрема ланка літаків СУ-24МР на аеродромі в Гвардійському. Декілька років тому з’явився й відразу почав активно діяти розташований у штабі флоту т.зв. 530-й інформаційний центр, що має своєю сферою діяльності Інтернет простір. В складі його персоналу – не лише офіцери, але й цивільні спеціалісти. Будучи самостійним підрозділом, вони активно діють у співробітництві з тією ж 642-ю групою інформаційно-психологічної боротьби.
Для проведення тренувань із захоплень , а при необхідності – і знищення кораблів та об’єктів ВМСУ двічі на рік до Севастополя таємно прибували групи морського спецназу росіян з Туапсе. А з кінця 2008 року щонайменше, дві групи цього загону знаходяться в Севастополі постійно, контролюють шляхом безперервного спостереження призначенні їм для штурму об’єкти. І не треба ототожнювати ці групи з підрозділами ППДСЗ, що мають завданням захист кораблів на якірних стоянках та в місцях швартової стоянки! Це, за специфікацією, розвідувально-диверсійні та диверсійно-терористичні підрозділи.
Певна річ, наостанок слід додати сюди й розвідувальний, розвідувально-штурмовий батальйони та розвід відділ 810-ї обрмп (бухта Козача). Специфіка діяльності, взагалі, така, як і на так званих «банківських» КАМАЗах – вони роз’їжджають містом та околицями маршрутами, вздовж яких розташовано українські об’єкти, і які призначені їм для захоплення або для забезпечення такого режиму, за який вони відповідальні в розвідувальному сенсі. Залучаються до такої діяльності й офіцери розвідувально-штурмового батальйону, десантно-штурмового батальйону та двох батальйонів морської піхоти. Згідно їхнього плану дій вони вивчають закріплені за їхніми підрозділами об’єкти штурму.
Існує в цій системі і ще один компонент – ФСБ Росії. Як відомо, в грудні місяці за численними проханнями української сторони цих персоналій було відправлено на територію Російської Федерації. Але результати їхньої діяльності залишилися у вигляді діючої агентури. До того ж цілком можливо повернути до відповідних резидентур. Вже на нелегальній основі , інших офіцерів ФСБ, що тут ще не засвітилися.
Раніше картина з чекістами виглядала наступним чином. За наказом голови ФСБ офіцери переходять у підпорядкування міністра оборони Росії. Так вони отримують статус нібито офіцерів міністерства оборони, точніше – збройних сил, а саме – Військово-Морського Флоту. Далі, як офіцери центральних органів управління, вони прибувають до Севастополя, як «приряджені» до різних підрозділів штабу флоту та інших органів. Вони видають себе за співробітників такого собі апарату помічника командуючого ЧФ РФ з режиму та безпеки. По закінчені терміну перебування за тим же механізмом у зворотному порядку. Але контррозвідувальними заходами ФСБшники не переймались. Зовсім навпаки – вони також почали діяти, як заправські шпигуни, вербуючи різних громадян України – мешканців Криму. Їм вдалося витягти з-під впливу військових і собі сяку-таку проросійську «громадську організацію» — «Русскій блок»( який, до речі, змінив недавно, саме напередодні виборів, свого голову – тепер ним став дехто Геннадій Басов). На себе ФСБшники взяли також підготовку в якості бойовиків особового складу приватних охоронних підприємств (далі ПОП). Сьогодні найкраще підготовленим для дій в якості передових збройних загонів вважається ПОП «Форс-мажор», що складається з, м’яко кажучи, сильно вмотивованих військовослужбовців запасу російського флоту. Але крім «професійної» діяльності, ФСБшники з упоїнням пустились в солодкий світ всілякої контрабанди в особливих розмірах та загулів у ресторанах та барах міста з биттям посуду та облич відвідувачів і персоналу по повній програмі. Їм здавалось, що вони вже на території супротивника. На них звернули увагу міліція та СБУ. Почалися «провали» з контрабандою автомобілів та нафтопродуктів. Тоді російські шпигуни від контррозвідки скористалися начебто нормою свого, російського, «закону про ФСБ», що дозволяє (в Росії) «використовувати з метою приховування особи співробітника органів ФСБ, відомчої приналежності їхніх підрозділів, приміщень і транспортних засобів – документи інших міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій». Але на території України в такій ситуації і при такому способі дій ці суб’єкти підпадають лише під один закон – Кримінальний кодекс України. А саме під статтю «Шпигунство». Всі затійливі «художества» резидентів ФСБ описувати довго – це дійсно талановиті люди з вигадкою та розвинутим специфічно-цинічним почуттям гумору. Про це ще у вересні 2009 року писав Денис Іванов у «Главреді». Не будемо далі торкатися контрабанди, бо тема ця нескінченна. Зупинимось тільки на сугубо антидержавних аспектах. А по – перше, на що най уважному інтересі до лідерів «Меджлісу» і кримськотатарського руху, спроби нацькувати їх одне на одного, вийти на зв’язки з «Хізб-ут-Тахрір», ще яких-небудь ісламських екстремістів, або, бодай, просто звичайних невдоволених з числа самих татар. Мета: в більшому разі організувати вбивство кого-небудь з татарських лідерів, а щонайменше – дискредитувати їх перед виборами. Щоб порушити одностайність політичної позиції татарських громад, всього кримськотатарського народу.
Останнім полем діяльності, де, наприклад, на початку 2009 року службовців ФСБ було схоплено на гарячому, це шпигунство шляхом прослуховування мереж мобільного зв’язку в місті Севастополі та Криму загалом. Як військовослужбовців ВМСУ, так і МВС та навіть СБУ. Таку апаратуру в кількості одного комплекту було вилучено українськими прикордонниками під час спроби цього працівника російської спецслужби перетнути кордон України. Вартість такого комплекту – біля двохсот тисяч доларів. Напевно, в звичку російських контррозвідувальних шпигунів увійшло діяти виключно нахрапом , нахабством, «по-наглянє», чому вони, власне кажучи, й попадаються.
Перед виборами позначився ще один з багатьох способів дестабілізації обстановки. Наприклад, спроба голосування «двопаспортників», що може призвести до дестабілізації на виборчих дільницях. «Двопаспортність» багато років протягалась по факту саме за підтримки ФСБ. Втім, в нетривалий період часу що залишився, це вже не виправляється. Так, що «грати» прийдеться по ситуації.
Анте Готовіна, оглядач.
(при складанні цього огляду було використано матеріали glavred.info, ut.net.ua, flot2017.com, інші відкриті джерела та особисті бесіди з мешканцями регіону)
Підписатися на una-unso.in.ua
транспортних засобів – документи інших міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій». Але на території України в такій ситуації і при такому способі дій ці суб’єкти підпадають лише під один закон – Кримінальний кодекс україни.
Молодець, уважно читаєш.