Отже, другий варіант, якщо раптом Росії забракне сил, а українські державні інститути взагалі відмовляться від будь якого опору, то це захоплення або прилеглої до Південного берега (включно сам Південний берег) смуги десь приблизно по Сімферополь. Якщо обстановка сприятиме, то тоді буде в повільному темпі захоплено і весь півострів по самий Перекоп. Це захоплення може відбуватися не тільки висадкою в багатьох точках узбережжя, але й у двох (Керч та Севастополь), або ж навіть в одному лише Севастополі з наступним просуванням «променевообразно» : на Балаклаву, на Форос-Ялту, на Бахчисарай-Симферополь, на Качу-Євпаторію-Донузлав. При відсутності спротиву з боку Збройних Сил України цей варіант цілком здійсненний. При цьому 810-та бригада морської піхоти (б.Козача) та окремий розвідувальний загін Чорноморського флоту Російської Федерації, а також деякі інші підрозділи та частини вже знаходяться на території Севастополя під виглядом тилових та забезпечення.
Крім прямої висадки, зосередження окремих підрозділів тривало весь 2009 рік поступово, окремими групами різними видами транспорту, в тому числі цивільними – потягами та автобусами, приватним автотранспортом, під виглядом цивільних осіб. На момент атаки росіянами українських державних та військових об’єктів в Севастополі первісна кількість російських військ, що прийматимуть участь в усій операції (й у середині Севастополя, й за його межами – на території всього Криму)дорівнюватиме десяти, щонайбільше п’ятнадцяти тисяч “багнетів». В день початку війни частина цих російських військ буде захоплювати, а де не зможе( де раптом буде чинитися опір), на перших порах, блокувати українські частини та кораблі. В цьому будуть приймати якнайдієвішк участь проросійський фашиствуючий елемент, що буде вдаватися до провокацій та диверсій навіть до прикриття свого бойового порядку жінками, дітьми та старими. Розмови про такий спосіб дій відбувалися навіть у середовищі одеських «родинців». Щоправда, там до здійснення такого варіанту дуже далеко.
Крім прискорених маршів у вже вказаних вище напрямках росіянам і при такому варіанті дій не обійтися без повітряних десантів посадковим способом на зосереджених біля Севастополя аеродромах: на мисі Херсонес, в районі Фруктове-Орловка ( там колись базувався винищувальний полк ППО СРСР на Су-17/22), де, до речі зовсім недавно російською стороною проводились позапланові військові навчання з висуненням під охороною морських піхотинців 810-ї бригади 1096-го зенітно-ракетного полку Російської Федерації, озброєного зенітно-ракетними комплексами «ОСА-АКМ». І снують достовірні данні проте, що в районі аеродрому розгорнуто велике наметове містечко, що ретельно охороняється російськими військовими. Його призначенням може бути лише прийом великої кількості військ, доставлених військово-транспортною авіацією.
Також цілком придатний прийняти велику кількість військово-транспортних літаків з десантуванням техніки з приземлених «бортів» просто на поле аеродрому військово-повітряна база РФ с.м.т. Гвардйське, дещо північніше Сімферополя. Зараз там знаходиться ескадрилья російських флотських бомбардувальників Су-24, серед яких четверо придатні застосовувати ядерні боєприпаси.
У східній частині, на Керченському півострові, також придатний до прийому транспортних літаків та вертольотів аеродром Багерово. Існує, крім того, новий та старий аеропорти біля самого Сімферополя.
Отже, найімовірнішим для росіян способом загальних наступальних дій в цьому разі є просування з Севастополя до десантів на цих аеродромах, а далі – в залежності від розвитку подій. Раптом українські сили отямляться й почнуть чинити опір. Тоді не виключена деяка зупинка, а включаться вже інші. Зовнішні фактори, на зразок дипломатичного тиску, інформаційно-психологічних операцій й т.п. Щонайменше, на що сподіватиметься російська сторона, це захоплення Севастополю та витіснення звідти українських моряків, захоплення кораблів та інших плавзасобів й інфраструктури, а стратегічно – створення плацдарму на майбутнє. Щонайбільше – це захоплення всього Криму. Хоча доцільність такої здобичі в подальшому для Росії досить сумнівна як у військово-стратегічному, так і в економічному плані. Це «новоутворення» пожиратиме значні ресурси, як було й раніше в історії, а вразі серйозного зіткнення за участі більш могутніх світових гравців, впаде відразу.
Переглядати будь які варіанти української відповіді тут зараз немає сенсу. Бо якщо наше вище державне керівництво, як військове, так і головнокомандуючий повні рішучості чинити опір, то всі ці дії росіян потерплять фіаско на самому початку. При наявності волі дати відсіч ворогу, як це було принаймні у Тузлинському конфлікті, у українського Генштабу та Головнокомандуючого вже напевно існують плани бойових дій. Можливо, вони чогось не враховують, але при твердому прагненні обронити рідну державу все можна скорегувати по ходу дій в оперативному порядку. Як казали ще на кафедрі тактики деяких радянських училищ та академій: «неправильним може вважатися тільки два варіанти бойового рішення – коли об’єкт атаки призначено в глибині своїх військ, або коли прийнято рішення на форсування водної перешкоди вздовж (ріки)!». Я не хочу навіть натякати тут хоч на «теоретичні» можливі наші варіанти відповіді. Якщо вони вже є, є остаточна рішучість до спротиву, то це вже добре.
Анте Готовіна, оглядач
(далі буде)
Підписатися на una-unso.in.ua
Коментатори на сайті