Дослідженнями з біотехнології, або інакше — генетичної інженерії, вчені світу займаються вже 30 років. Перші посіви генетично модифікованих сільськогосподарських культур для виробництва харчових продуктів та кормів з’явилися на планеті півтора десятка літ тому. Торік такими культурами засівали у 25 країнах уже 125 млн. га, а це чотири посівні площі України. Вироблені ж із них продукти або продукти з трансгенними інгредієнтами споживають уже практично по всьому світу — починаючи від США, Канади, Аргентини, Бразилії, Китаю, Індії, Австралії, держав Євросоюзу й закінчуючи африканськими країнами.
Втім, і нині можна почути полярні думки про ГМО серед медиків та біологів, особливо в тих куточках планети, де трансгенні сільгоспкультури і продукти лише прокладають собі шлях на поля та ринки. Одні вважають генетично модифіковані організми великим благом для землян, їх появу називають «зеленою революцією», бо через набагато вищу врожайність таких культур порівняно зі звичайними, стійкість до посух, шкідників та гербіцидів саме вони дали б можливість зняти проблему гострого продовольчого дефіциту, навислу над людством, яке чисельно все зростає. Другі ж, навпаки, вбачають в ГМО випущеного із пляшки на волю джина, рукотворну кару для землян за їх надмірну безпечність, сліпу і безрозсудну довіру до новітніх досягнень науки, котрі, кажуть вони, якщо не для нас самих, то для наших нащадків у наступних поколіннях можуть обернутися недугами й виродженням на генетичному рівні.
Не живімо лише на своєму хуторі
Тим-то і для читачів «Галичини», у яких впродовж останніх років вітчизняні мас-медіа виховували неприйняття ГМО, буде, либонь, несподіванкою, що в Україні розпочалася інформаційно-освітня програма з тим, аби надати суспільству об’єктивні й неупереджені відомості про генетичну інженерію. Недавно в рамках цієї програми, зініційованої Українським товариством клітинних біологів та біотехнологів, у Львові провели круглий стіл на тему «Біотехнології ХХI століття: міфи і реалії» для журналістів восьми західних областей країни. Його учасниками від цього товариства були кандидат біологічних наук Микола Бойко і Наталія Літостанська, а також завідувач відділу інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Борис Сорочинський.
Презентовано було й відеоінтерв’ю з академіками Юрієм Кундієвим та Ярославом Блюмом. Звичайно, так само, як і їхні опоненти, ці авторитетні українські вчені-генетики мають право на свою точку зору щодо біотехнологій. Вони ж переконані в необррунтованості висунутих проти ГМО звинувачень: навпаки, лише генетична інженерія здатна принести революційні зміни в забезпеченні населення Землі, зокрема і нашої країни, продовольством. Тож ми, українці, не повинні жити, як мовиться, лише на своєму хуторі і вважати себе найрозумнішими.
А тепер як ніколи абревіатура ГМО в українському суспільстві стала притчею во язицех. Безліч суперечок та емоцій навколо неї пов’язані передусім з тим, що набрала чинності урядова постанова «Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг». Виробник повинен обов’язково вказувати на етикетці про наявність ГМО, якщо їх вміст у продукті перевищує 0,9%.
Зрештою, і у розвинених європейських країнах то спалахують (зазвичай розгортають кампанії проти біотехнологій «зелені»), то стихають суперечки щодо трансгенних рослин, які вирощують на полях чимало фермерів, бо вони дають підвищені врожаї без використання додаткових засобів хімічного захисту. Правда, діє вимога роздільного, на певній відстані, вирощування генетично модифікованих і звичайних сільгоспкультур. На сьогодні в країнах ЄС офіційно зареєстровано вже 22 біотехнологічні сорти рослин. Скажімо, тут утвердилась на полях створена за допомогою генних трансформацій кукурудза, що не боїться стеблового метелика. А він уже загрожує плантаціям цієї культури і в Україні. Останнє досягнення європейських генетиків — шляхом біотехнології виведено качанисту, що виробляє цінні для людського здоров’я вітаміни А і С, фолієву кислоту. У Бразилії на полях з’явилася Bt-кукурудза (стійка до шкідників). У США взялися створювати методами генної інженерії кукурудзу, що не боїться посухи, і вперше висіяли стійкий до гербіцидів цукровий буряк, а в Австралії — стійкий до цих же хімікатів ріпак.
Учені з Києва звертали увагу на певну різницю у підходах до поводження з ГМО на Американському континенті і в «старій добрій» Європі. У США чи Мексиці біотехнологічні продукти не маркують. Там уже сам факт, що новий продукт — трансгенний він чи ні — допущено в торгівлю, розцінюють як успішне проходження ним дослідження на токсичність, алергійність, канцерогенність і загалом безпечність для людини. У канадському законодавстві навіть немає такого терміну, як «генетично модифіковані організми», а вживається «продукт з новими ознаками» — знову ж таки безвідносно до того, чи є він результатом біотехнології, чи ні. А от ставлення країн ЄС до генетичних модифікацій більш стримане і базується на засадах застереження і контролю не тільки за їх розробкою, а й обігом. Саме за прикладом Європи Україна запровадила в себе маркування біотехнологічних сільгоспсировини та харчових продуктів.
Видатний український вчений директор інституту медицини праці Ю. Кундієв наголошує на особистій відповідальності науковців за створення глобальної системи біобезпеки з тим, щоб контролювати кожне випробування нової трансгенної культури чи продукту з ГМО: «Будь-яка модифікація, що може зачепити геном людини, не має права на впровадження». Але водночас академік вважає за недоцільне відмовлятися від того, що може принести людям благо, поліпшити якість їхнього життя.
Й інші дослідники не відкидають можливості певних ризиків, які несе біотехнологія і які постійно вивчають у світі вчені-генетики, біологи, медики. Наприклад, при трансформаціях геному рослини один ген може «замовчати», інший, навпаки, — проявити підвищену активність. Одначе, як стверджує директор інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Я. Блюм, такі сюрпризи не можуть мати наслідків для людини. Бо створено надійну систему глобального контролю за дослідженнями в галузі трансгенної інженерії та випробувань нових генетичних модифікацій — як на міжнародному рівні, так і в окремих країнах та компаніях-виробниках.
Зупинити ж світовий науковий прогрес неможливо. Тому Україні загрожує невесела перспектива залишитися на його маргінесі, якщо нічого не змінюватиметься і не матимемо й далі цілеспрямованої державної програми підтримки біотехнології і генетики загалом.
Наразі вітчизняним генетикам залишається тільки констатувати, що світ ГМО не стоїть на місці, а розвивається, рухається вперед. На зміну біотехнологіям першої хвилі, коли рослини отримували стійкість до гербіцидів, захист від шкідників та захворювань, приходить друга, спрямована на поліпшення споживчих якостей рослин. Скажімо, з’явився збагачений вітамінами так званий «золотий» рис, що його швейцарські розробники подарували індії, сотні мільйонів жителів якої страждають від авітамінозу. На черзі — ріпакова та соєва олії, в яких буде зменшено співвідношення жирних кислот — знову ж таки на користь людині, кажуть генетики. Реальним є і створення в недалекій перспективі спеціалістами з генетичної інженерії рослин — своєрідних біофабрик, що вироблятимуть ліки. Тож, споживаючи продукти з них, хворий зможе обійтися без пігулок та уколів.
Хоч жук цієї картоплі і не їсть…
Б. Сорочинський та М. Бойко на круглому столі привернули увагу журналістів до того, що біотехнології відрізняються від звичайної селекції передусім швидкістю змін у створенні нового сорту тієї чи іншої сільгоспкультури. Для виведення його традиційним шляхом потрібно до 15 років, тоді як комерційна тривалість існування нового сорту за нинішніх часів не перевищує п’яти-семи років. А генетична інженерія дозволяє долати міжвидові бар’єри і в кілька разів скоротити час розробки нових культур, що значно врожайніші від традиційних, до того ж не потребують внесення в ррунт пестицидів та гербіцидів. Насправді ці хімікати, а не трансгенні культури шкодять людському здоров’ю — так вважають столичні науковці.
Нападки ж на біотехнології, коли дехто прикривається гуманними, але насправді безграмотними гаслами, свідомо нагнітає в суспільстві ГМО-фобію, страхи щодо генетично модифікованих організмів, не витримують наукової критики: вони замішані переважно на економіці — конкуренції між виробниками, перерозподілі аграрних ринків у зв’язку з появою альтернативних традиційним трансгенних сільгоспкультур та харчових продуктів — цілком доброякісних і в той же час дешевших. Ось звідки ростуть ноги «страшилок» про ГМО. Науковці, котрі взяли участь у круглому столі, вважають публікації в пресі про шкоду трансгенних продуктів явними вигадками, замовними матеріалами, що їх хтось проплатив. Бо насправді немає результатів об’єктивних досліджень, які б підтверджували таку шкоду. У 2005 р. ВООЗ надрукувала звіт на тему «Сучасна харчова біотехнологія, здоров’я і розвиток людини». На основі результатів вивчення впливу ГМО на здоров’я людей зроблено доказові висновки про те, що отримані з біотехнологічних культур їжа і корми настільки ж безпечні, наскільки безпечні і традиційні продукти.
— Як же так виходить — колорадський жук не їсть генетично модифікованої картоплі, а от людям їсти її можна? — спитав я столичних генетиків.
— Ніякий ген скорпіона не вмонтований в ДНК такої картоплі, як дехто розповідає баєчки, — відповів М. Бойко. — Йдеться про ген мікроба, що живе в грунті і виробляє білок, отруйний для жорсткокрилих комах. У людини зовсім інша біохімія, і на неї він не діє. До того ж цей білок міститься в бадиллі й практично відсутній в бульбах, а якби якісь мізерні його кількості і були, то вони неминуче розклалися б при варінні картоплі.
Або голод, або мутації?
Власне, запровадження в Україні обов’язкового маркування харчової продукції з ГМО — захід запізнілий. Бо, як говорили столичні гості, українці давно споживають продукцію з ГМО, самі того не відаючи. Скажімо, при виробництві шоколаду до какао-бобів додають соєве борошно, є воно і в дешевих сортах ковбас. Сою ж здебільшого імпортуємо з європейських країн, де на 90% вирощують її генетично модифіковані сорти. Одні назвуть це «тихою експансією» трансгенної сільгоспсировини в Україну, другі — неминучим результатом цивілізаційного прогресу і глобалізації.
Уже в Івано-Франківську від завідувача кафедри медичної біології та медичної генетики національного медуніверситету професора Лариси Ковальчук почув таку сумну констатацію світових реалій: «На жаль, перед людством постала надто жорстока дилема — або голод, або мутаціїѕ» Бо ж нині із шести млрд. землян 800 млн. живуть упроголодь. А скільки буде таких людей при прогнозованому зростанні населення планети у 2050 році до 9,2 млрд., якщо відмовимося від біотехнологій? Адже з кожним роком зменшується площа сільгоспугідь, яка припадає в середньому на душу населення. До того ж усе більше цих угідь потерпають від посухи, викликаної глобальним потеплінням на планеті.
Що ж до страхів перед можливою мутацією геному людини, котра споживає продукти з ГМО, то це заперечують прихильники подальшого просування трансгенних культур та сільгоспсировини, харчових продуктів на вітчизняні поля та ринки. Посилаються на результати досліджень генетичних модифікацій, які, власне, і дали підстави їх комерціалізувати.
Але ж хто може гарантувати, далеко не риторично запитують їхні опоненти, що споживачі тих продуктів колись не відчують на собі, а тим більше їхні діти, внуки — мутаційного впливу генетично модифікованих організмів, який проявлятиметься у зміні їх генетичної природи, різних захворюваннях? Адже дослідження, після яких таким продуктам давали «зелене світло», були відносно нетривалими, а негативні наслідки від їх споживання можуть бути і віддаленими в часі. До тих, хто вбачає у біотехнологічних продуктах серйозні ризики для здоров’я і генетичної природи людини, належить і заслужений лікар України Євген Романишин. Він разом з Ларисою Ковальчук та керівництвом ДП «Івано-Франківськстандартметрологія» були ініціаторами створення тут лабораторії для визначення наявності генетично модифікованих організмів у сільгоспсировині та харчовій продукції (про її відкриття писала наша газета).
Як би не ламали списи в дискусіях прихильники і противники ГМО, а споживач принаймні повинен мати можливість усвідомленого вибору, що ж йому купити — дорожчий продукт із традиційної сільгоспсировини чи аналогічний дешевший, але із вмістом генетично модифікованих організмів. Якими є нові вимоги до маркування харчових продуктів, як покупцям «читати» етикетку товару щодо того, чи містить продукт ГМО, — про це ми теж розповімо читачам «Галичини».
Іван ГАВРИЛОВИЧ http://www.galychyna.if.ua
Підписатися на una-unso.in.ua
Коментатори на сайті